Олімпійські ігри в Токіо

2020-10-30

Олександр Хоцянівський: «Моя мотивація – моя родина»

У володаря олімпійської ліцензії, важковаговика Олександра Хоцянівського, попри зміни в календарі, відміну стартів, мета залишається незмінною – олімпійська медаль! Борець серйозно тренується, маючи надію взяти участь у чемпіонаті світу. Про це він розповів у інтерв’ю для Асоціації спортивної боротьби України Олександру Пастухову.

– Сашо, що сьогодні, коли більшість змагань скасовано, а перспектива головних стартів віддаляється, допомагає тобі зберігати внутрішній спокій, налаштовуватися на працю?

– Налаштовуватися допомагає мрія дитинства – медаль Олімпійських ігор. Вибороти медаль на Олімпіаді – мій головний стимул. У мене є ліцензія, і я сподіваюся, що наступного року Олімпійські ігри все ж таки відбудуться, і я зможу поборотися за свою мрію.

– Чи траплялися за 20-ть років твого борцівського життя ситуації, коли хотілося завершити спортивну кар’єру?

– Боротьба – не лише перемоги. Боротьба не складається з одних тільки світлих смуг. Трапляються й поразки. Коли програєш, звісно, почуваєшся пригніченим. Після невдалих виступів, особливо коли міг виграти, а поступився, різні нехороші думки лізуть в голову. Закрадаються навіть гадки на певний час залишити тренування. Однак, сумний настрій триває недовго, якихось пару днів. А потім знову з’являється нестримне бажання йти до залу і працювати ще більше. Поразки, навпаки, мотивують мене не здаватися! А йти вперед! Без програшів не буває перемог! Насправді, яка б не виникала ситуація, думок про завершення кар’єри через невдачі в мене ніколи не виникало. Любов до боротьби, килиму, друзів є більшою за тимчасові негаразди.

– В секцію боротьби в Андріївці, що на Донеччині, тебе привів брат Володимир, коли тобі було 9-ть років. Як ти закохався в боротьбу?

– У нашому невеличкому селі було дві секції – футбол і вільна боротьба. Мої однокласники, знайомі займалися хто футболом, хто боротьбою. Я теж спочатку старався поєднувати тренування на полі й в залі, але коли тренер з футболу переїхав у інше місто я залишився вірним боротьбі. Вільну боротьбу вів дуже хороший спеціаліст, мій перший тренер Олег Миколайович Немошкалов, з яким ми і сьогодні підтримуємо теплі стосунки. Олег Миколайович був і є прекрасним педагогом та психологом. Він вмів знайти підхід до кожної дитини. Під час тренувань багато розповідав про Олімпійські ігри, відомих борців. Пояснював нам, що боротьба є справою сильних чоловіків. Боротьба формує характер, гартує дух. Тренер говорив нам, що борці – це велика, дружня родина, і якщо ми будемо наполегливо тренуватися, у нас з’явиться чимало нових братів по всьому світові.

– Від першого тренера, який є для дітей беззаперечним авторитетом, залежить дуже багато…

– Олег Миколайович – добра людина, люблячий наставник, вмів зацікавити! Робота з дітьми – це дуже важка праця! У першу чергу тренер має любити дітей! Стати для них другим батьком! Другом! Саме Олег Миколайович привчив мене любити працю, дотримуватися дисципліни, бути відповідальним. Він щиро ділився з нами досвідом, багато з нами розмовляв, старався допомогти словом чи прикладом.

– Олег Миколайович і сьогодні тренує дітей в Андріївці?

– Сьогодні мій перший наставник тренує дітей в Донецькому училищі олімпійського резерву ім. С.Бубки (з липня 2020 року – Донецький обласний спеціалізований коледж спортивного профілю ім. С.Бубки – прим.). Однак, у рідній Андріївці секція боротьби працює, і там сьогодні тренується багато дітей. Тренування проводить мій друг, хороший борець Василь Арабаджи.

– Ти і сьогодні любиш пограти в футбол, але боротьба перемогла…

– У дитинстві я був повненьким, вищим за ровесників, і, хоч грав непогано, у футболі мене не бачили. Мені всі казали – тобі треба боротися! Ти справжній «тяжик» і боротьба якраз для тебе.

– Більшу частину свого життя ти присвятив боротьбі, які саме риси характеру допомогла тобі сформувати боротьба?

– Боротьба – це, насамперед, дисципліна. Ти повинен працювати щодня незалежно від настрою, погоди, уподобань, планів. Боротьба – це характер. Рішучість. Цілеспрямованість. Відповідальність. Це вміння посміхатися, а коли треба стати жорстким та безжалісним. Взагалі боротьба – це вид спорту, який виховує універсальних чоловіків. Ти повинен бути і добрим, привітним, врівноваженим, і водночас маєш вміти бути злим.

– Злим по-доброму)))

– Так, борець, коли потрібно, повинен вміти всі свої сили, емоції, здібності, весь потенціал розкрити заради перемоги. Звичайно, ми не говоримо про безконтрольну агресію. Боротьба привчає думати перш ніж зробити крок. Борці – люди вольові, сильні, але добрі й адекватні.

– Саня, але твоя загрозлива зовнішність багатьох відлякує)))

– У душі я добра людина (посміхається). Не знаю, що потрібно зробити, аби вивести мене із себе… Але є поняття спортивної злості. Це не означає, що ти маєш когось бити чи калічити. Або пальці ламати. Спортивна злість означає не здатися! Це означає – поки час не скінчився, не збавляти обертів, а йти вперед! Зробити все заради перемоги! Викластися на всі сто! Щоб у тебе відкрилося друге дихання, третє… Але ти не зупинився, і на характері проявив той дух, волю і вирвав необхідні бали, якщо програєш. Або набрав їх, якщо навіть і перемагаєш, і зумів відстояти свою перевагу! Це і є та борцівська злість, той внутрішній запал, який вибухає в тобі і приносить таку жадану перемогу! Ти маєш довести собі, що не марно працював стільки місяців, не дарма витратив стільки сил, нервів, енергії…

– Цікаво, як би склалося твоє життя, якби ти не став професійним борцем?

– Навіть важко уявити… Я з 9-ти років в боротьбі, з 14-ти років вчився в спортивному інтернаті. Все життя присвятив цій справі. В іншому виді спорту не знаю чи зміг би щось показати. Напевне, працював би зараз на заводі в Маріуполі. Вибратися з села перспектив небагато. Дякую Богові, своїм тренерам, батькам за все, чого вдалося досягнути у своєму житті.

– Боротьба змінила тебе самого, твоє життя, відкрила тобі світ…

– Дякуючи боротьбі, я став тим, ким я є! Я зміг поїздити і відкрити для себе багато нових країн. Дякуючи боротьбі, познайомився з цікавим людьми, знайшов багато друзів. Саме спорт забезпечив мене всім необхідним. Я отримав житло, маю авто. Боротьба – це моя професія. Я займаюся цим щодня! Це моє покликання! Скажу чесно – не можу жити без боротьби!

– Що тобі приносить найбільшу радість і задоволення?

– У спорті – це, звичайно, перемоги! Перемоги дарують настрій, позитив, радість! У житті – моя родина! Дружина і доня! Мої дівчатка – найкращі!)) Також, спілкування з друзями! Я дуже комунікабельна людина і не уявляю життя без друзів. Люблю посміхатися і радіти життю!

– Ти справді надзвичайно добрий і позитивний чоловік! До речі, борці – це особливе середовище! Особлива атмосфера! Що саме, на твою думку, вирізняє спілкування борців?

– Єдиноборства виховують мужиків. Борці, боксери… Це велике, єдине братство. Це люди з чоловічими принципами, правильними поглядами, сталими моральними цінностями. Тут немає слабаків. Кожна особистість у цьому середовищі додає особливого смаку. Ти можеш говорити, що тебе хвилює, і тебе зрозуміють. Тобі не треба добирати слів. Стиль життя єдиноборців формує своє світосприйняття. Ти відчуваєш, що це твоя стихія. Ти серед своїх! Серед цих людей тобі добре! Комфортно! Єдиноборці випромінюють особливу енергетику. З ними спокійно. Спілкуючись роками з братами за духом, змінюєшся зсередини і викарбовуєшся ззовні.

– З ким із суперників з інших країн спілкуєшся та підтримуєш дружні стосунки?

– Рік тому їздив у Грузію і тренувався з триразовим чемпіоном світу Гено Патріашвілі. Ми з ним постійно тримаємо зв’язок. Цього року був на зборах в Азербайджані в Джамаладдіна Магомедова. Ми з ним теж постійно на зв’язку. На його запрошення готувалися разом до чемпіонату Європи. У мене з багатьма борцями хороші стосунки. У багатьох країнах маю друзів. Я до них можу приїхати в гості на збори, вони до мене.

– Ти мудро зауважив, що сім’я – твоя найголовніша мотивація! Як рідні підтримують тебе?

– Зараз згадав, як п’ять років тому, у Конча-Заспі на тренуванні греко-римлян Ви привітали мене з народженням донечки, і навіть не віриться, що Полінці вже п’ять рочків. Моя сім’я – мій найголовніший стимул. Моя підтримка. Моя фортеця. Дівчата завжди мене підтримують. Для них я – переможець! Незалежно від того, виграв на змаганнях чи програв! Вони мене підтримують в усьому. Під час тренувань, зборів. Безумовно, рідні додають мені снаги, впевненості, сил!

– Сашо, у наш час є дуже важливою фінансова підтримка. Кому би тобі хотілося подякувати за допомогу?

– Величезну підтримку протягом всієї моєї спортивної кар’єри мені надавав президент Федераціі вільної боротьби Донецької області Ігор Анатолійович Гаманілов. Він дуже багато зробив для мене в моєму житті. І в плані фінансовому, і словом, і ділом. Звичайно, це мій брат, мої батьки, мій тренер Григорій Володимирович Данько. Також хотілося би подякувати за підтримку керівництву Асоціації спортивної боротьби та Асоціації вільної боротьби України.

– Скажи про співпрацю з Григорієм Володимировичем.

– Григорій Володимирович – досвідчений, кваліфікований спеціаліст. Ми працюємо разом 11 років. Між нами дуже теплі, дружні стосунки. Ми є дуже близькі люди, і сподіваюся, зуміємо зберегти та пронести наші взаємини крізь все життя.

– Саша, боротьба дедалі стає все популярнішою в Україні, щоби тобі хотілося побажати молодими спортсменам, щоб вони також не опускали рук і прямували до мети?

– У першу чергу, хочу побажати всім міцного здоров’я! Щоб не було травм протягом спортивної кар’єри. Щоб хлопці вірили в себе! І ставили перед собою високі цілі! Без конкретних цілей неможливо досягти успіхів! А ще в професійному спорті потрібно багато від чого відмовитися. Дехто хоче встигнути все. Це нереально. Ми маємо жертвувати чимось заради перемог!

Джерело: Асоціація спортивної боротьби України, ukrwrestling.com.ua

Поділитися

Наші партнери